Я дедалі більше приходжу до висновку, що одна з головних причин, чому власники роками залишаються на одному рівні бізнесу, полягає зовсім не у відсутності знань, технологій чи сильних співробітників.
Вони намагаються перейти в реальність, яку ще не побудували у власній голові.
Власник може чудово розуміти, що потрібно делегувати, перебудувати управління, посилити команду, вийти з операційної роботи, впровадити нові технології або змінити бізнес-модель.
Але потім виникає значно складніше запитання:
А що конкретно має з’явитися замість теперішньої системи?
І саме тут часто виявляється порожнеча.
Повноцінна картина наступного рівня має відповідати щонайменше на такі запитання:
- Що саме я хочу створити у своєму житті і навіщо мені взагалі потрібен цей перехід?
- Ким я сам маю стати, щоб керувати компанією наступного рівня?
- Як конкретно буде влаштована нова система бізнесу?
- За рахунок чого вона працюватиме без тих способів управління, на яких усе тримається сьогодні?
- Як виглядатиме моє власне життя всередині цієї нової системи?
- Що я отримаю в результаті переходу і що неминуче втрачу?
- Які нові ризики з’являться на наступному рівні і чи готовий я їх прийняти?
- Чому мета, заради якої я все це роблю, достатньо цінна, щоб виправдати ціну переходу?
- Які конкретні результати покажуть мені, що нову реальність справді створено, а не лише описано в планах?
І саме тут виникає головний бар’єр.
Власнику недостатньо зрозуміти, що в теперішній компанії потрібно змінити.
Він має побачити, як житиме нова конструкція, чому вона буде стійкою і яке місце він сам займатиме всередині неї.
Поки такої картини немає, залишається цілком раціональне запитання:
«Добре. Стару систему я зруйную. А нова справді працюватиме?»
Якщо переконливої відповіді немає, людина майже неминуче повертається до старих способів управління.
Сама контролює, приймає ключові рішення, рятує продажі, утримує людей, стає точкою, через яку проходить надто багато процесів.
І при цьому відчуває все більший ьиск зовнішніх факторів та внутрішній тиск від бізнесу. І часто буває цим тиском розчавлена. Де тут взятися зростанню, чи хочаб послабленню тиску, щоб структура і система компанії частково цей тиск на себе перебрала.
Чому так? Тому що стара система, попри всі її недоліки, принаймні зрозуміла.
А наступного рівня ще немає. Головне, що його немає в голові. Тобто, власник бізнесу не побудував його зі всіма нюансами у себе в реальності, поки що уявній. Не створив в розумі інженерний проект нової реальності. Компанії нового рівня і себе в ній зі всіма нюансами. І поки цього не відбулося, він навіть не розуміє, які і навіщо йому потрібні знання і компетенції для цього рівня.
Саме тому один із найважливіших етапів трансформації власника – не скласти ще один список змін.
Потрібно побудувати достатньо повну й переконливу картину наступної реальності, щоб людина могла побачити її устрій, своє місце в ній, ціну переходу і докази того, що ця система здатна жити.
Тільки тоді перехід перестає бути стрибком у невідомість і стає задачею проєктування.
